Середа, 2018-09-26, 10:40 AM
Вітаю Вас Гість | RSS

         Деражнянська ЗОШ №1 І-ІІІ ст.





                                  Головна Мій профіль Вихід
Назустріч 100-річчю
Меню сайту
Статистика

Учні школи у роки Великої Вітчизняної війни

 

3. Учні школи у роки Великої Вітчизняної війни  

        Незабутній 1941 р. Війна докотилася до м. Деражні і страшною бурею пронеслася над нею. Ще земля здригалася від вибухів, курились димові пожарища, руїни, а в містечку хазяйнував ворог. Потяглися довгі і страшні дні німецької окупації. Німецькі фашисти свою людоненависницьку політику знищували ні в чому неповинних людей, в тому числі і дітей. В числі загиблих від рук фашистських катів було дуже багато учнів нашої школи. Збереглась вицвіла від часу фотографія,  на якій сфотографовані учні 4 –го класу,  серед них - Сігал Ліза. Вона закінчила 4-ий клас на «відмінно»,  отримала Похвальну грамоту, мріяла стати лікарем. Невблаганна війна обірвала її дитинство. Озвірілі фашисти вбили Лізу разом із батьками на території гетто, яке знаходилось в старій частині міста Деражні. А таких було сотні.

          Серед незліченних військових злочинів фашистів найстрахітливішою за жорстокістю і наслідками була кампанія по винищенню мирного, зокрема єврейського населення. Масові розстріли на Деражнянщині відбулися влітку 1942 року. За вказівкою начальника місцевої жандармерії Пауля Раскі були складені списки 1848 осіб єврейської національності Деражні, до яких потрапили 579 дітей віком до 14 років. В кінці червня приречених вивели в яр за цегельним заводом: декого розстріляли, декого живцем кинули і присипали землею. У величезну братську могилу лягли 3814 цивільних громадян, і серед них більше 300 учнів нашої школи. Довго ще після цієї звірячої акції ворушилася земля, крізь яку проступала кров, чулися стогони, зойки умираючих в братській могилі жертв фашизму.

         Поширеною формою терору проти українського населення стало масове вивезення працездатних людей на каторжні роботи до Німеччини. Тільки в 1942-1943 роках з Деражні було вивезено до Німеччини 135 молодих деражнянців,  в основному учнів нашої школи.

         Майже третина деражнянців загинула в рабстві на чужині.

       Німці поспішно відремонтували залізничну колію і намагалися вивезти якнайбільше награбованого добра.  Озброєні до зубів, вони вели до станції групи полонених, знесилених голодом і тяжкими ранами .

             Із спогадів Зайнчуковської Е.Ф.

         Одного разу учні школи помітили, як дорогою біля школи вели полонених, які, підтримуючи один одного, ледве йшли. Дівчата оповістили про це своїх друзів-однокласників. І діти, бажаючи хоч чим-небудь допомогти полоненим, почали кидати в колону хліб, яблука. Вони невимовно раділи, коли шматок хліба попадав у руки змореного голодом і ранами радянського солдата. Коли один з полонених нагнувся, щоб підняти хліб, пролунав постріл – і він упав, пронизаний кулею. А німець, загрозливо щось прокричавши, повернув автомат в бік дітей. Але ті, як зграйка сполоханих пташок, вмить зникли. Потім діти носили квіти на могилу невідомого солдата.

         Мужність і героїзм проявили випускники школи в роки Великої Вітчизняної війни. Випускник школи Стрілецький П.Ф. за відважний подвиг одержав звання Героя Радянського Союзу. Народився 5 жовтня 1918 року в селі Криничному. Після закінчення 8-го класу Деражнянської середньої школи він поступив в Вінницький будівельний технікум, потім в 1936 році за комсомольською путівкою направлений в Ейське ордена Леніна військово-морське авіаційне училище, яке закінчив в 1939 році. В листопаді 1939 року був направлений в м.Ленінград в 105 бригаду тяжких бомбардувальників, брав участь в війні з білофінами. З 1 листопада 1941 року по лютий 1944 р. брав участь в боях за м.Ленінград. 27 лютого 1944 р. під час торпедної атаки транспорту противника в південно-західній частині Балтійського моря був тяжко поранений, але, перемагаючи біль, торпедував транспорт і потопив його, після чого успішно здійснив посадку на своєму аеродромі. За цей подвиг П.Ф.Стрілецькому 1944 р. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота зірка». Постановою Ради Міністрів УРСР від 18 липня 1975 року №345 було присвоєно Деражнянській школі №1 ім’я Героя Радянського Союзу П.Ф.Стрілецького, відкрито меморіальну дошку.

         Роками в Деражнянській середній школі збирали матеріали про П.Ф.Стрілецького. І виникла необхідність створити музей, щоб увіковічити пам'ять про славного земляка, колишнього учня нашої школи. І ось 5 жовтня 1980 року було відкрито музей Героя Радянського Союзу П.Ф.Стрілецького.


Але робота на цьому не припиняється. Вона продовжується, як і продовжує жити серед нас пам'ять про  П.Ф.Стрілецького.

Не один вихованець Деражнянської середньої школи у грізні роки Вітчизняної війни, взявши зброю в руки, став у ряди захисників Батьківщини.

Всі вони проявили мужність і героїзм у боротьбі з ворогом.

Одні з них віддали своє життя за Батьківщину, інші після війни приступили до мирної праці, відбудови зруйнованого господарства.

До мирної праці повернувся і Юхимишен Сергій Кирилович. 01.08.1941 р. Юхимишен був призваний в Радянську Армію і направлений в артшколу, по закінченні якої став офіцером. Бився з ворогом на Ленінградському фронті. За мужність і винахідливість, проявлену в боях, йому присвоюють звання гвардії лейтенанта і нагороджують орденом Червоної Зірки і медаллю «За оборону Ленінграда». Потім Сергій Кирилович б’ється під Сталінградом. І знову  відзначено його орденом Червоної зірки і медаллю «За оборону Сталінграда».

Коли Сергій, вдало виконавши завдання, після розвідки пішов доповісти в штаб дивізії, почувся вибух. Ворожий літак впав на землянку. Вмить все запалало. Лише декілька чоловік було врятовано,  в тому числі і Сергія. В тяжкому стані доставлений в госпіталь, лікувався 9 місяців. Почав проситися на фронт, але лікарі не дозволили. Його направляють працювати у військкомат м. Балаквави в Криму. Не одну урядову нагороду має Сергій за свої бойові подвиги, за самовіддану працю в мирний час.

         До війни в нашій школі вчився Грузевич Кирило Васильович. Вчився він тільки на «відмінно», а особливо любив математику і фізику, мріяв стати інженером, брав активну участь в суспільно  корисній роботі.

Настав 1941 рік. Кирило Васильович Грузевич з першого дня війни і до її закінчення перебував у лавах Радянської Армії, героїчно бився з німецькими фашистами.

За хоробрість, проявлену в боях з німецько-фашистськими загарбниками, Грузевич був нагороджений багатьма орденами та медалями Радянського Союзу. Славний бойовий шлях пройшов Грузевич Кирило Васильович від рядового бійця до командира Радянської Армії.

         Після війни Грузевич залишився на військовій службі. Успішно закінчив Військову академію. Мав високі військові звання і працював завідуючим кафедрою Ризького Вищого артилерійського училища.

         Відгриміли бої, і тільки земля здригалася від далеких вибухів на сході та раз по раз снували німецькі машини, мотоцикли, гули літаки.

           Учні школи проявляли мужність і героїзм  в умовах окупації фашистами Деражні.

         Учениці школи  Катя Дяченко, Таня Лопандюк, Люба Пастернак польовою дорогою повертали з села Нижнього, куди батьки посилали Катю провідати свою бабусю. Раптом до дівчат донеслося тарахкотіння мотоциклів і автоматні черги. Німці часто зупинялися і строчили з автоматів, оглядаючи місцевість. Діти заховались в пшеницю. Через хвилину ті понеслись дальше, а діти ще довго лежали, прислухаючись до навколишніх звуків.

         Поряд з собою вони почули стогін і, оглянувшись, побачили людину у формі радянського офіцера-льотчика.

          Дівчата боязко підійшли до нього, офіцер лежав непритомний і тихо стогнав.

         Дівчата кинулись додому і повідомили старших про свою знахідку. А ввечері, коли стемніло, батько Тані Лопандюк Сергій із своїм сусідом Дубілеєм Петром Івановичем запрягли коней і, щоб ніхто не бачив, поїхали за офіцером. Це був 23-річний капітан авіації Громов Василь Ілліч.

         Тільки через три місяці капітан Громов остаточно одужав і став на ноги. З вдячністю попрощався Громов зі своїми рятівницями, залишивши їм напам'ять свою фотографію, яка зберігалась як дорога реліквія в родині Лопандюків.

         Не забувається і подвиг учня школи Валі Біляка. Для своїх 12 років він був занадто малим, але розумним хлопчиною.

         Добре вчився, зразково поводився.

 Одне горе було в дитини: померла його мати, і в хаті з’явилася чужа не- ласкава жінка. Але в нього був батько, була сестра Надійка.

         Війну 1941 р. він зустрів з острахом і дитячою цікавістю. Часто по-дитячому хлопчина задумувався. Він ненавидів німців, які принесли стільки горя на рідну землю.

         І щоб чим - небудь допікати фашистам, він почав викрадати зброю в них. Ризикуючи життям, він часто пробирався у вагон з німцями. За короткий час в таємній схованці в хлопця було сховано вже декілька наганів і гвинтівок, різні патрони і навіть один автомат.

         Його відчайдушні дії стали відомі підпільникам. Вони зацікавились ним,  і зброя, яку назбирав хлопчина, перейшла в надійні руки.

         Підпільникам стало відомо, що залізницею в напрямі Проскурова везуть полонених радянських матросів зі слідами страшних побоїв, понівечених, пов’язаних дротом.

         І ось підпільники вирішили врятувати воїнів. На допомогу їм прийшов Ваня.

         Поїзд, в якому везли ув’язнених, було зупинено семафором на виїзді з Деражні. Поки німці цікавилися затримкою, Ваня непомітно  пробрався до вагона з полоненими і завершив те, чого не встигли зробити підпільники. Він відкрив вагон. Матроси, як один, вистрибнули в темряву ночі і зникли.

         Наступного дня два вбитих матроси, яких наздогнали в темряві ночі кулі німецьких автоматів, свідчили про нічні події.

         В німецькій катівні загинули комуніст-підпільник Калашник та комсомолець Степан Бей. Знайшлися зрадники, що видали їх ворогу. А маленький Іван Біляк дочекався своїх. Та недовго довелося радіти хлопчикові. Мачуха, ховаючи якісь свої темні справи та злочини свого брата-поліцая, батька старости, вбила Ваню, коли він спав міцним дитячим сном.

         Злочин мачухи було розкрито. Народний        суд позбавив її волі на 12 років.

         А героїзм Вані, мужність, витримка, відвага, залишились в памяті деражнянців, які  його знали.

         Більше 70 колишніх учнів школи віддали своє життя у боротьбі з грізним і жорстоким ворогом.   

         В 1943 році стався корінний перелом на фронтах Великої Вітчизняної війни.

         Вже в листопаді 1943 року була звільнена столиця України м.Київ.

          Настав 1944 рік. Він приніс визволення на землі, які були тимчасово окуповані німецько-фашистськими загарбниками.

 

 

 


Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930